Ніжна, заспокійлива казка-пояснення, якщо тато ще не повернувся з війни. Вона допоможе дитині краще зрозуміти, чому тато не поруч, і водночас вселить надію, довіру та відчуття зв’язку.

Казка про Тихого Лева

У зеленому лісі, біля річки з прозорою водою, жила дівчинка Ліна та її тато — Тихий Лев. Так його називали всі навколо, бо він був сильним, але говорив лагідно й завжди вмів заспокоїти навіть найсумнішого звірятка.

Одного ранку Лев обійняв Ліну, поклав лапу на її голову і сказав:

— Доню, мені треба піти охороняти Долину Сну. Там з’явилися хмари, які лякають дітей. Я мушу бути там, щоб вони не дісталися до твоїх снів.

— А чому саме ти? — запитала Ліна.

— Бо я знаю, як бути сильним, навіть коли страшно. І я обіцяв: поки ти спиш, я — на варті.

І тато пішов.

Минуло багато місяців. Ліна росла. Вона кожен вечір писала татові листа, клала його в ліхтарик і ставила на підвіконня. Іноді вітер приносив відповідь — тепле відчуття в серці, ніби тато посміхнувся їй з неба.

Іноді було дуже сумно. Інші діти гуляли з татами, сміялися, а Ліна мовчки малювала в зошиті нові сни — без хмар, з квітами й сонцем.

Одного вечора вона спитала в мами:

— А якщо тато не повернеться?…

Мама сіла поруч, взяла її за руку і відповіла:

— Тато досі з нами. Його лапа тримає твоє серце навіть на відстані. Якщо ти чекаєш, якщо ти пам’ятаєш, якщо щовечора запалюєш ліхтарик — це і є дорога, якою він повертається. Повільно. Обережно. Але впевнено.

І Ліна зрозуміла: чекати — це теж сила. Це — її частинка великої справи. Вона — сторожка світла, маленька Левиця, яка не дає темряві перемогти.

Що дає ця казка дитині:

• Пояснення: тато пішов, бо це важливо — він “охороняє сни”.
• Підтримка: чекання — це теж дія.
• Тепло: зв’язок триває, навіть якщо тато не поруч.
• Можливість: дитина теж сильна, навіть у сумі.