Як підтримати підлітка, який вважає, що міг запобігти участі батька чи родича у війні
- Назвати почуття — це вже полегшення
Що сказати:
– “Я бачу, що тобі дуже важко. Ти відчуваєш провину. Це нормально — думати “а що якби…”, коли когось бракує поруч.”
Дайте людині право сумувати, злитися, відчувати провину. Не знецінюйте ці почуття. Підлітки часто бояться поділитися цим навіть з близькими — аби не здатися “егоїстами” чи “невдячними”.
- Поясніть: рішення дорослої людини — її особиста відповідальність
Що сказати:
– “Твій тато зробив свій вибір. Його рішення пішло з його серця. Ти не відповідаєш за це. Він — дорослий, і він сам вирішив, як діяти.”
Навіть якщо в родині були суперечки (“не йди”, “заради дітей залишайся вдома”), остаточне рішення — за людиною. Підлітку важливо відокремити: бути важливим для батька ≠ нести відповідальність за його вибір.
- Працюйте з уявними сценаріями “А якби я…”
Що сказати:
– “Ти справді думаєш, що міг зупинити тата. А що саме ти сказав би? Як думаєш, він би передумав? Чи це було його внутрішнє переконання?”
Психологи називають це “контрафактуальне мислення” — коли ми прокручуємо в голові альтернативні версії подій, шукаючи контроль. Варто проговорити це і разом дійти до висновку: рішення батька було зумовлене його цінностями, а не чиїмось проханням.
- Замініть почуття провини на дії підтримки
Запропонуйте:
– написати листа татові (навіть якщо немає змоги передати),
– створити “лист очікування” — щоденник або коробочку з думками та підтримкою,
– приєднатися до волонтерства, підтримки інших дітей військових.
Це перетворює безсилля на відчуття корисності й зв’язку.
- Не сперечайтесь з емоціями — працюйте з довірою
Що НЕ казати:
“Не вигадуй, нічого ти не міг зробити.”
“Твій тато герой, не смій жалітись.”
“Та всі так себе почувають — нічого особливого.”
Такі фрази відштовхують. Краще бути поруч, вислухати і сказати:
– “Те, що ти відчуваєш — важливо. І це не робить тебе слабким. Навпаки — це говорить про твою глибину і любов.”
- Допоможіть переформулювати: з “я винен” на “я сумую”
Відчуття провини часто маскує глибокий сум, безсилля і страх.
Приклад:
Замість: “Я міг зупинити його…”
→ “Я дуже сумую, що його нема поруч.”
Замість: “Я винен, що не переконав тата…”
→ “Мені бракує його, і я би хотів, щоб усе було інакше.”
Це допомагає зцілювати себе — через прийняття, а не самозвинувачення.
- За потреби — залучіть психолога
Якщо підліток замкнувся, постійно повертається до теми провини, погано спить, втрачає інтерес до життя — варто звернутися по підтримку до фахівця. Це не ознака слабкості, а дорослий крок до відновлення.
Підсумок
Почуття провини в таких ситуаціях — часте і природне. Але це не істина.
Ніхто не зобов’язаний “зупиняти” близьких від виконання свого покликання.
Турбота, підтримка, любов — ось чим сім’я допомагає не лише батькові, а й одне одному
